АФИША - ВЫСТАВКИ


Открытие выставки лауреатов международной премии И. Ю. Репина 2012 года – Кондрашов С., Мамедов К., Ерофеева О., Моргунов И. Презентация выставки состоится 19 июля 2013 года в 16:00 в помещении Харьковского художественного музея, по адресу ул. Совнаркомовская, 11.



Прекрасний сад


Образ прекрасного саду – одне із найдавніших і найстаріших уявлень людства, одна із паралелей небесного саду – Едему земного раю. В естетиці українства – це „Сад божественних пісень” Г.Сковороди, в російській поезії – „Солов’їний сад” О.Блока, ще раніше – у літературних творах епохи Відродження, зокрема, у знаменитому „Декамероні” Боккаччо, дія якого відбувається на заміських флорентійських віллах. Свою естетику мають китайські, корейські, японські сади, араби вважали найбільш досконалим садом пустелю Сахару – творець просто прибрав звідти все зайве.
Образ прекрасного саду – один із улюблених у монументальному мистецтві, де можна згадувати бойчукистів, інші не такі вже й далекі часи оформлення, громадськи значимих споруд, які останнім часом з’являються нечасто. Серед них - станція метро „Ботанічний сад”, що діє в Харкові з 2004 року, ювілейної дати – 350-річчя заснування міста.
Станцію метро „Ботанічний сад” закладено біля улюбленого харків’янами Саржиного яру – де б’є джерело цілющої води, і направду росте ботанічний сад Харківського національного університету ім. В.Каразіна. Так і хочеться захоплено процитувати відомі рядки М.Рильського:

„Це пишний яр, а не сумне провалля...”

І згадати псалом пророка Давида: „Нехай струмки течуть і дзюрчать біля підніжжя гір, і хай птахи співають на деревах, що ростуть на їх берегах.
І, як нам видається, на цьому напрямку метро – це єдина станція, яка „натякає” на топонімічні зв’язки, природну оазу, яка оточує цей куточок Харкова. Задля справедливості, скажемо, що серед назв станцій метро на таку „прив’язку до місцевості” може претендувати лише „Холодна гора”. Залізничній „Леваді” пощастило більше як і „Основі”, де проглядає стара топоніміка нашого міста, знакові місця, які знає кожен харків’янин.
Без перебільшення можна сказати, що це нині найкрасивіша станція у художньо-архітектурному відношенні. Є широковідомий вираз, що будь-якому значному художньо - архітектурному об’єкту передує щаслива зустріч трьох суб’єктів – архітектора, замовника і виконавця.
У відношенні синтезу художньо-архітектурного вирішення, на наш погляд, роботу виконано бездоганно, що є, безсумнівно, великою творчою удачею головного архітектора проекту Г.Т.Карпенка і в цілому всього інституту „Метропроект” під керівництвом В.Д.Коровниченка. Цей колектив добре знаний не тільки в Україні, а й за її межами.
Станцію неглибокої закладки оформлено зеленими, голубими квадратами керамічної та мармурової плитки з вкрапленнями сіро-білого кольору.
Рельєф стін і колон станцій різний – облямовані емалевою плиткою, вони створюють різне відчуття – блакитно-зелені „хвильки” стіни розчленовані вертикальними вставками емалей – квіткових панно.
Нагадаємо, що в колористичній символіці іконопису зелений і голубий – кольори земних радощів. Щоб уникнути колористичної одноманітності стін, плитка чергується у зигзагоподібному русі, що надає відчуття хвилястого зеленого моря, що дійсно має місце як метафора у поетичних характеристиках саду чи лісу. Колони, що підтримують перекриття платформи, вирішено напрочуд просто – круглі, з простими капітелями – валиками, вони облямовані дрібними кристаликами плитки, що викликає такі собі асоціації із снопами зелені – очерету, жита, а якщо зазирнути подалі до куточків світового мистецтва, то й до Давнього Єгипту, де дійсно колони у храмах повторювали зв’язки папірусу.
Сама стіна, природно, виглядає як фриз, заплетений теж горизонтально мармуровими тягами-стрічками, що утворюють вигадливі плетінки голубого, зеленого і білого кольорів.
Витягнуті по висоті вертикальні панно представляють собою 8 композицій на тему „Квіти і птахи”. Чому було вибрано емаль, техніку оволодіння якої в Україні похвалитися можуть кілька чоловік?
Мабуть, знову ж, таки, за класичною тріадою Вітрувія: корисність, зручність, краса. Стародавня техніка, що пройшла випробування часом ще з часів Середньовіччя: - мідь, покрита емалевими фарбами, обпаленими при tо 800-1000о, стає вічною субстанцією, що не піддається корозії, не іржавіє, що має дуже велике значення в метро з його специфічним температурно-вологісним режимом. Крім цього, вона ще й зручна в експлуатації – її легко мити, утримувати у чистоті.
Автори виставки цим вибором техніки поставили і перед собою досить високу планку – емалі стали їх першим досвідом у монументальному оздобленні (до цього були вітраж, енкаустика, інше) справжньою творчою удачею, коли задуманий колір панно (емалі, крім цього, ще й техніка примхлива і непередбачувана), було втілено практично бездоганно.
На сьогодні, крім художніх достоїнств панно, це ще й величезний загальний об’єм площею біля 40 кв. м – своєрідний рекорд в Україні як найбільшої за об’ємом площі монументального мистецтва в архітектурному просторі.
Тут же бездоганно враховано все – пропорційність співвідношень стін і простору, касетного членування стелі та стін, колористичного співставлення.
Роботи з виготовлення емалей виконували в Києві, у майстерні „Художні емалі” знаного в Україні митця О.Бородая, де добре відпрацьовано сам технологічний процес. Проходив він, до речі (без жодного гумору!) „методом проб і помилок”, так що деякі задумані кольори виявились неможливими з точки зору технології, деяк дали не передбачуваний ефект. Але єдиним було одне – кожен колір вимагав десятків проб, які треба було робити дуже швидко, практично за романтичною формулою, де „буря й натиск” є запорукою успіху. На відміну від перегородчатої емалі, тут контури прочищаються, щоб не змішувалися кольори, інколи, навпаки, вони заплавляються, що надає живописного ефекту.
Композиційно панно вирішено у вигляді традиційного для українського мистецтва „древа життя” – пишної гілки, оздобленої квітами, птахами, листям, бутонами. На наш погляд, архітектори і художники досить вдало вирішили момент поєднання панно, стіни і сіро-білої плетінки-тяги, що обрамляє емаль у вигляді двох геометричних фігур – прямокутника і квадрата, що, накладаючись один на другий виокремлюють, „відривають” його від площини стіни.
Внизу панно „перекриває” горизонтальна біло-сіра стрічка-тяга, створюючи зорове враження, що „букет росте” із самого низу, із землі.
За колористичною гамою панно є досить насиченим – глибокий синій колір („небесної тверді”), ніжні переливи відтінків бузкового, рожевого, жовтого – від кольору пряженого молока до більш яскравого, вишнево-брунатного, зеленого.
У стилістичній передачі вгадуються і ремінісценцій модерну – з дещо геометризованими формами, улюбленими квітами – ірисів, жоржин, лілій, маків, півоній, орхідей, листям стрілолисту, монстери, „опахалами” із пальмових віть та рододендронів. Втім, кожен може знайти щось своє, адже екзотичних квітів у ботанічному саду багато, і, хоча художники стилізували їх, відштовхуючись від асоціативних вражень, все одно „ботанічне походження”, думається, пасажири метро намагаються розшифрувати, як і фантастичних птахів, що пурхають на гілках.
У творчості, де реальність витвору поєднано із Господнім промислом, не буває нічого випадкового. Фантастично, але факт: на момент роботи над статтею на очі потрапив збірник мистецтвознавчих праць, і серед них – вперше перекладена стаття відомого емальєра, кераміста, художника часів Відродження Бернара Паліссі „О глиняном искусстве, эмалях и прекрасном саде”, написана у 1560і роки, а таке враження, що сьогодні...
Чи не правда, чудова паралель, адже високе ремесло і мистецтво не мають різниці у часі з творчим горінням і натхненням творення, бажанням залишити після себе „Прекрасний сад”, „Сад божественних пісень”, де людина почуватиме себе довершеним творінням природи.

Денисенко О. Й.
Мистецтвознавець,
зав. Відділом ХХМ
член НСХУ